Про мотивацію в благодійній діяльності

Коли ми з друзями стали допомагати бездомним та малозабезпеченим лучанам, то всі були сповнені ентузіазму... Але, як потім виявилося, мотивація в усіх була різною. Хтось чекав якоїсь віддачі, ну, хоча б вдячності. Хтось мав за мету зробити «клієнтів» благодійних обідів прихожанами своєї церкви, спасти душі. Хтось — допомогти піднятися з соціального дна...

Щодо мене, то мій мотив від початку — просто робити добро. Не те, що я такий уже альтруїст, скоріше навпаки — егоїст. Просто, коли робиш добро — тобі самому від того добре! Не скажу, що всі інші мотиви — неправильні, але це, мабуть, єдиний, який не приведе зрештою до розчарування.

Дехто з моїх друзів покинув благодійність, коли почув перші грубі слова від тих, кому допомагав. Дехто — коли через довгий проміжок часу не побачив бажаного результату. Дехто — після того, як брав людей до себе додому, знаходив їм роботу й житло, а натомість отримував купу проблем від тих, за кого поручився.

Але невдячність — далеко не найгірше, що може з вами трапитися. Якщо взялися допомагати безпритульним, більшість із яких ментально деградовані, залежні від алкоголю й наркотиків, то будьте готовими, що вас можуть обманути, обматюкати, обікрасти. Те, що ви робите у вільний час за власний кошт із доброї волі — сприйматимуть як належне, ніби ви їм чимось зобов’язані. А потім (це найцікавіше) поза спиною розповідатимуть, що ви служите з вигоди, заробляючи статки на благодійності. Така реальність...

Ці роздуми я написав ще 2019 року, їх тоді спровокував один випадок. На одному з ринків Луцька сім’я підприємців допомагала пенсіонерам — раз на тиждень за власний кошт купувала й роздавала хліб. Та одного разу сталася невелика затримка, і вони не змогли доставити хліб вчасно. Знали б ви, що чоловіку й жінці довелося вислухати від тих, кого вони вже тривалий час так безкорисливо підтримували! Потім подружжя зізналося, що в них була велика спокуса припинити свою благодійну діяльність…

Сьогодні ці думки мені згадалися трохи в іншому контексті. Ще з 2014 року, а особливо тепер виконується величезна благодійна робота, спрямована на допомогу вимушеним переселенцям, які тікають від війни. Це зовсім інша категорія людей, та все одно це — люди. А люди бувають дуже різні — різного рівня вихованості, культурності, освіченості. На жаль, не всі з них бувають елементарно вдячними. Іноді це можна пояснити стресовим станом, який може виявлятися непередбачуваним чином.

Та хоч як не було б, це все не може не впливати й на тих, хто служить. Бо вони теж люди — люди, які жертвують комфортом (своїм і своїх близьких), фінансами, прикладають своє серце й багато старань, іноді недосипають, ризикують здоров’ям, щоб допомогти постраждалим. А у відповідь можуть бачити невдоволення, докори, зловживання…

Тому дуже хочеться підбадьорити тих, хто робить добро. Звісно, саме по собі бажання отримати хоч якусь віддачу цілком природне. Але ми як християни пам’ятаємо, що головна наша нагорода — не від людей, а від Бога. І не тільки у вічності, а навіть ще на землі: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його» (Екл.11:1).

Як говорила Матір Тереза: «Люди бувають нерозумними, нелогічними та егоїстичними. І все ж люби їх! Коли ти чинитимеш добро, то люди будуть звинувачувати тебе в затаєній особистій користі й самолюбстві. І все ж виявляй доброту! Якщо ти чесний і відвертий, то люди будуть обманювати тебе. І все ж будь чесним і відвертим! Люди потребують допомоги, але вони згодом дорікатимуть тобі за неї. І все ж допомагай людям! Добро, яке ти зробив сьогодні, люди забудуть завтра. І все ж твори добро! Зрештою, ти сам переконаєшся, що все це — між тобою та Богом, і ніколи не було між тобою й ними!»

Все буде агапе!

Дмитро ДОВБУШ

Благовісник, 1-2,2022